«Дивно, як змінюється сприйняття, коли з’являється надія...»Березень 1945-го. Концтабір Меллерн вважається дуже гуманним: тут немає газових камер. Але щоденно смерть від голоду, знущань, хвороб забирає сотні тих, у кого замість імен — лише номер. Відчайдушне передчуття скорого звільнення об’єднує змучених мешканців Малого табору. Вижити повинен хоч хтось. Аби не забути. Аби розповісти правду. Аби знайти сили розпочати все наново, пам’ятаючи про ті іскри життя, які згасли назавжди...