Софійці забракло слів, вона боялась навіть дихнути, аби не сполохати, не порушити це метеликове повітря, цю диво-казку!
Цілий феєрверк, ціле багаття метеликів безгучно зірвалися з куща,
засвічуючи супроти сонячних променів свої чудові коричневі крильця з барвистими цятками!...
Метелики літали, мерехтіли, танцювали, сідали на плечі, волосся, одяг!..
Таке воно Софійчине кохання -стрімке, казкове, мерехтливе. Тільки от не приторне, як на справжню любов?