«Королева Часу» — зовсім не дитяча забавка або несерйозна вигадка, бо сюжет змушує тремтіти в очікуванні фіналу, а після прочитання деяких епізодів мурашки бігли по шкіри. Книга складається з чотирнадцяти розділів. Спочатку кожен із них – це окрема історія, але авторка так вміло поєднала їх в одне ціле, що здається, наче троє друзів – Фелікс, Том та фея Оллі — жили та товаришували все життя. Кожного з них хвилює своя особлива та цікава історія. Їхній світ так схожий на наш: Час має владу над кожною річчю під сонцем, якщо ти втратиш час, то більше ніколи не повернеш. Особливі подарунки від нього отримує не кожна людина, навіть якщо вона найрозумніша, найспритніша, як, наприклад, Фелікс із вулиці Золотих Шестерень. Про нього ніколи не говорили жодного поганого слова, та й приводу для цього він ніколи не давав. А тут така халепа – поламаний годинник, та ще й від кого... Час ніколи не помиляється, тому Оллі й Тому теж перепало на горіхи. Проте вони ще не здогадувалися, що насправді їм несказанно пощастило – вони мали шанс все виправити. Сміливі та відважні, проте такі беззахисні проти магічного світу Часу, вони вирушили до замку. Як у світі мрій, так і в нашому реальному світі існує й інший бік медалі: поряд із добрим Часодієм тінню ходить Час-якого-немає. Стало моторошно, щойно він з’явився у сюжеті. Ця історія не тільки про магію, Час, фантазію, а я впевнена, вона розповідає про те, що потрібно бути уважним до того, що ти робиш і як живеш. У цій історії кожен зміг заповнити свою темряву та порожнечу: тато пишався Феліксом, як він того й хотів, Том знайшов сім’ю, а Оллі малювала досхочу і була вже майстром своєї справи. Та чи буває так у сьогоденному світі?